Елена, 36 - 18 мая 2008 00:16

Ти сидиш собі вдома у власній кімнаті. Твій збуджений стан доводить тебе... Він заважає думати, говорити, та взагалі працювати. Хочеться вити на місяць. Втекти по темряві у ліс, у гори, на море. Аби там було темно і безлюдно. Самотньо слухати природу та вити на місяць. Молодою вагітною вовчицею вити на місяць. Сидіти, облизуючи губи та дозволяючи вітру гратися густою шерстю. Це дійство наповнює простір. Милування небом, розмови зі зірками. Під лапами безодня в перемішку з шепотом моря. Вільного моря. Гарного моря. Його хвилі граються, сміючись. Вони покривають товщі морських глибин. Та чим глибше, тим спокійніший рух води. Спокійний, як повітря, котре ти жадібно вдихаєш повними грудьми. Вити та вловлювати усі запахи навкруги. Дикими очима шукати притулку. Свого власного притулку. Ти відбилась від зграї. Твій вовк бродить хтозна де. Але у жилах тече найкраща кров. Що дозволяє не виживати, а жити. Самотність лякає, приваблює та дає сили. Дає сили знаходити їжу. Бо це тіло наполягає постійно вгамовувати спрагу та голод. Дає сили йти далі. Бо є заради чого.

• 
• 
•